Довбуш усе зимував он туй у Добошєнці, тимой та гора має єго імнє. Одної зими мав там 300 кіз, бив та й їв з товариством, лій із кіз забивав у бербениці та й ховав у печери. Лій, одежі, збруя, маєткі – усьо до нині стоїть у єго коморах, але то усьо заклєте. Як Олекса умер, то ті комори позамикалисі гет, плите засунулосі, і так стоїть і до нині. То богато ішло шукати, але пусте.
Мій тато старий був, 80 літ мав, та росказував, шо ще находив під Добошєнков підвалини з ОлексовоЇ хати.
Єго як убили, то розкинули по усіх селах по кавалкови, а у наше село принесли голову. Десь розказують, шо у небіщика Олінє, мого діда, була мищинка, отот черепок з голови, та й потому десь Яков’єки, як прийшли на то ґаздівство та й згірили. А то тепер аби мав тіцький кавалічок та пішов на Добошєнку, то би найшов усі єго маєткі.